Це не любов це просто захоплення!!!

 
 

Це не любов це просто захоплення!!!




"Кохаю і завжди буду кохати" -
Я так хотіла чути ці слова.
Та не готовий ти сказати,
Такі палкі мені слова.
Я все зроблю, але не буду набридати.
Я буду лиш дзвонить тобі.
Не буду я нічого вимагати.
Лиш хочу чути голос твій щодня.
Але ж не дзвониш ти, а я сумую.
Щодня чекаю я твого дзвінка.
Та ти забув напевно вже мій номер,
Прошу – не забувай мене!!!



Я знаю боляче кохати,
Я знаю боляче пробачить.
Не знаю я лише чому не можу
Забути те, що сталося колись.

Я знаю завтра буде новий день,
Я знаю ти вже не прийдеш.
Не зможу я прожить без тебе,
Тому прошу лише – не забувай мене!

Я знаю, що пробачу з часом,
Я знаю, що зламати зможу я себе.
Самотньою не хочу бути,
Тому я спробую забути.

Я знаю, що без тебе я не зможу жити,
Я знаю, що я хочу лиш тебе.
Я знаю, що не зможу змусити тебе
Кохати тільки лиш мене.



Я хочу полетіти в вирій,
Відчути подих вітру на собі.
Я хочу пташкою злетіти,
І мати крила золоті.
І я летіла лиш не в вирій
Я лиш летіла до землі.
Чому летіла я донизу?
Чому мені ти крила обламав?
Земля моя тепер назавжди
І я повинна лиш її любить.
Тепер мене лише вона обійме,
І буде лише вона любить.
Забула, що життя у нас одне



Ну от і все, вже добрела до краю,
Ні мрії, ні бажання щось робити,
Хоч ще жива, бо ще кохаю,
Але надії як зів'ялі квіти.

Ну от і все, лиш порожнеча,
І щось клубочиться, пече,
Хоча б сльозинку - може б легше...
Ридаю й плачу лиш сліпим дощем.

Хоч без надії і без сподівання,
І хоч уже немає вороття,
Я буду жити, навіть без кохання,
Бо залишилась воля до життя.

З чого почати, що зробити? -
Переді мною чистий аркуш,
А збоку том лежить закритий,
Й тому то холодно, то жарко


Осінній сум шепоче жовтим листом,
Осінній дощ стікає по щоці,
А я іду чужим – вже рідним містом,
І хризантеми схилені в руці.
Вони не винні, що цвітуть в цю пору,
Коли лиш хмари і дощі, дощі…
І я не винна… Але ми поборем
Осінній сум в брезентовім плащі.
Вони цвітуть, хоч голови схилили,
У осені крім смутку є й краса.
Які б там грози, громи не гриміли,
Та все одно я вірю в чудеса.



Я йду... Ти не почуєш слова "прощавай".
І я його не хочу чути.
Ні, ти... Ніколи ти цього не вимовляй,
Бо "прощавай" - це значить все забути,
Забути щастя, радість і тривогу,
Забути їх, тебе й себе... забути.
Це значить кинути під ноги
Усе, що завтра може бути.
Я йду. Ти не почуєш слова "прощавай",
Марно словами я не хочу розкидатись,
І ти... Ніколи ти цього не вимовляй,
Бо "прощавай" - це значить не вертатись...



Ми давні друзі із тобою,
Ідем-бредем поміж юрбою,
Зустрінемо когось: «Привіт»,
То знов для двох нас цілий світ.
Удвох лишень з тобою ми
Ідем-бредем поміж людьми,
Кладем непевно свою путь –
Тебе самотністю зовуть…




NOCTURNO
"Зупинюсь у вечоровій тиші..."
М.Луків
І
І знову тиха ніч надворі,
Скрізь тиша, тиша і в мені.
Витають мрії у просторі,
Турботи потонули в сні.

А, може, все мені здається?
А, може, вдень лиш все живе?
Ому ж побачити вдається
В пітьмі цікаве щось й нове?

Так, метушня панує вдень,
Вночі нема шумних пісень,
У час цей казка ожива…

Мабуть, ніч – фея чарівна,
Тому що з’явиться вона –
І всюди творяться дива.
ІІ
І всюди творяться дива:
Здається, камінь оживає
І тихо шепче щось трава,
Й роса всю землю вже вмиває.

Чи, може, плачуть це квітки?
А чи землі це перли-сльози?
У них же теж свої думки,
Свої відлиги і морози.

Я чула від старих людей,
Що кращий від усіх єлей
Малі краплинки ці прозорі.

«Жива вода». Ви здогадались? –
Колись роса так називалась…
А в небі ясно світять зорі.
ІІІ
А в небі ясно світять зорі.
І скільки їх? Не знаю я,
Там безліч зір (в небеснім морі) –
Є серед них одна й моя.

Вона показує дорогу,
Якою суджено іти.
За поміч цю я вдячна Богу,
Сіяй же, зіронько, світи.

Для мене ти немов маяк,
Без тебе жити тяжко так,
Коли хмарина проплива.

Та ніч – це море без прибою,
Все йде помірною ходою,
І думка лине вже нова.
IV
І думка лине вже нова,
Як та жар-птиця пречудова:
І гарна, й пишна, і жива,
Та разом з тим ще й загадкова.

Удень же думка, як сова:
Здається, впевнена і вчена, -
Насправді це пусті слова,
Як та пшениця змолочена.

Нічная думка не дрімає…
Чого вона іще шукає?
Кого та думка вигляда?

А думка лине все у небо,
Бо їй же простір, простір треба…
На небі місяць тамада.
V
На небі місяць тамада,
На небі місяць порядкує,
Він скрізь і всюди загляда,
Він всі людей секрети чує.

Хоч сам на небі він, один,
А тисячі людей на світі –
Наш місяць, наче добий джин,
Закоханим на щастя світить.

«А зорі?» - скажете мені,
Та зірка пада – місяць – ні.
Багато літ він вже існує,

Чимало зим цей тамада
На землю з неба погляда,
А по землі Морфей крокує.
VI
А по землі Морфей крокує,
Бо Аполлон вже спочиває,
Бог сну і ночі владарює,
Він всю планету обіймає.

Одним дарує сни веселі,
А іншим нерви полоскоче –
Коли зайшов він до оселі,
То творить там усе, що хоче.

І дуже схожий він на Феба:
В ту мить, коли творити треба,
Він Рафаель, Петрарка, Бах.

Чи це реальність, а чи сон?..
І з ним, я знаю, в унісон
Співають солов’їв садах.
VII
Співають солов’ї в садах
Пісні для вишень-наречених,
Вони не знають слова «жах»,
Не знають й інших фраз учених.

А сад весь прибраний квітками,
Цвітуть тюльпани і нарциси
Й дерева також із вінками;
В повітрі запахи меліси.

І дуже гарна це картина:
І поле, й ліс, а ще людина
І сад прихід весни святкує.

Уся природа оживає,
Із солов’єм вона співає,
От тільки музики бракує.
VIII
От тільки музики бракує,
Не вистачає нам для свята.
Одне питання лиш існує:
Яку мелодію обрати?

Якщо візьмеш ти тихі ноти,
Або гучні акорди вдариш –
Не буде з ніччю в вас спільноти,
І ти для неї не товариш.

Якщо душа твоя багата –
Не треба і на флейті грати,
Бо музика в тобі жевріє,

Бо в час цей тиша озвучає
Лиш те, що серце відчуває…
Поглянь: летить, мов птаха, мрія.
IX
Поглянь: летить, мов птаха, мрія,
Летить, витає в високості,
І здалеку вона лиш гріє,
Та іноді загляне й вгості.

Якщо наблизиться до тебе –
Не руш, нехай вона літає.
Тривожити її не треба,
Бо в клітці птах отой зникає.

Отож, та мрія кришталева
Лише на волі королева,
А в клітці мрія – вже й не мрія…

Літає мрія, світять зорі,
Панує тиша у просторі,
А там – окрилена надія.
X
А там – окрилена надія
Вже вкотре сили повертає,
Багато див творити вміє
І часто на м допомагає.

Надія, віра і любов –
Ну хто сестер цих трьох не знає?
До них звертаюсь знов і знов,
Без них життя свій сенс втрачає.

Отож, живи, люби і вір –
З надією досягнеш зір,
Вона розрадить завжди в вгорі.

Якщо тобі підтримка треба –
Поглянь: в імлі нічного неба
Блукають постаті прозорі.
XI
Блукають постаті прозорі,
По місту ходять, наче тіні,
Хоч не для них вже світять зорі,
Але живуть вони й донині

В серцях і пам’яті людей.
Для них горить вогонь той вічний,
Що ще приніс нам Прометей –
Герой античності міфічний.

Якби вогню не знали ми,
Чи звались би тепер людьми?..
В думках таких себе гублю.

Коли б отак, чи, може, так –
Вигадувати я мастак,
Нічні фантазії люблю.
XII
Нічні фантазії люблю.
Поки богині ці зі мною –
Все буде так, як я звелю,
Зіллється радість із журбою…

Собі збудую власний світ
І будуть в ньому люди жити,
І знатимуть вони, що слід
З півслова інших розуміти,

Бо те, що зараз у думках –
В моєму світі на устах…
Собі я власний світ створю,

Це буде потім, а поки
Думки сплітаються в вінки…
Я засинаю – я вже сплю.
XIII
Я засинаю, я вже сплю –
Морфей обійми простягає,
Лиш серце сповнене жалю,
Що тиха ніч оця минає.

І вершник-час біжить галопом,
Він не зупиниться й на мить.
Мені б спинить за поворотом,
Та він все далі й далі мчить.

Хоч ніч і фея чарівная,
Але без дня життя немає.
Вже світить сонце, а не зорі,

Росою ранок ліг на плечі,
Знов буде день і буде вечір,
І знову тиха ніч надворі…
XIV
І знову тиха ніч надворі,
І всюди творяться дива,
А в небі ясно світять зорі –
І думка лине вже нова.

На небі місяць тамада,
А по землі Морфей крокує…
Співають солов’ї в садах,
От тільки музики бракує.

Поглянь: летить, мов птаха, мрія.
А там – окрилена надія,
Блукають постаті прозорі…

Нічні фантазії люблю.
Я засинаю – я вже сплю…
І знову тиха ніч надворі.




You are coming to my heart,
You are living in my heart,
You are material to my dreams…
Say me: What that means?



There is no bad weather,
There is a bad coat.
If we can't be together,
We will live under a cloud.

If my dreams will be died,
I will find the new ones,
I will never be tired.
My life is adventure.

But this trip has a guide,
When I work, when I rest,
My life is helping with God,
Thet's why such small Everest.

Mayby, I am so crazy,
Maybe, the dreams are go out,
There is no bad weather,
There is a bad coat.

I will keep my faith,
I will say before the end:
"There is no bad fate,
There is a bad habitant"



Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Це листопад, передбачається зима...
Це листопад – спалю усі твої листи,
Зима… Ти чуєш? – Мушу я піти.
Такий похмурий нині грудкотрус,
Я перейду із лайфу на діджус,
Зітру усі від тебе смс…
В таку погоду не чекай чудес,
І небо сонне плаче мимоволі,
Сивіють де-не-де дерева голі,
Лише примерзлі хризантеми
Нагадують старі дилеми…
Вже падолист, тебе в мене нема,
Це листопад, передбачається зима…
Всі почуття завмерли до весни…
Чого ж приходиш в мої сни?



Непевний поглядів німий наш діалог
й на півусмішкою переданий привіт
ніхто не зрозуміє, крім нас двох…
Але нікому і не слід.



Ти казала: вже зима –
Купив шубу, та й нема,
Якби я не купував,
Може б сніг на землю впав.

Ти казала: мінус п’ять –
Рукавиці став шукать,
Якби їх не купував,
Може б сніг на землю впав.

Ти казала: гололід –
Черевики взяв, як слід,
Якби їх не купував,
Може б сніг на землю впав.

Ти казала про порошу,
Закінчились в мене гроші,
Якби зиму я не ждав,
Може б трохи й наскладав.

Хто ж такий прогноз погоди
Запускає у народи?
Вимикнув я «брехунця» -
Пізно. Шкода гаманця…

Я погубила в мить себе


Создан 13 фев 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником